Історія справи

Постанова ВГСУ від 04.06.2015 року у справі №922/4929/14
Постанова ВГСУ від 16.03.2016 року у справі №922/4929/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року Справа № 922/4929/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коробенка Г.П.

суддів Прокопанич Г.К.

Шаргала В.І.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Горбатих Ю.А., дов. № б/н від 02.06.2015 року;

розглянувши касаційну скаргу спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року

у справі № 922/4929/14 господарського суду Харківської області

за позовом Харківської міської ради

до спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю

про повернення майна та стягнення 133 289,91 грн.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю, просила зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,415 га, яка розташована по вул. Корчагінців, 36 у м. Харкові та стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна у розмірі 133 289,91 грн. (т. 1, а.с. 3-8).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на приписи ст. ст. 1212-1215 Цивільного кодексу України.

Заявою від 03.12.2014 року спільне підприємство "Фрегат" товариство з обмеженою відповідальністю просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку з спливом позовної давності (т. 1, а.с. 91-93).

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року (суддя Ольшанченко В.І.) у задоволенні позову відмовлено (т. 1, а.с. 198-203).

Судовий акт мотивовано недоведеністю позовних вимог та спливом позовної давності.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року (головуючий Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.) рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року в частині відмови у позові про стягнення 133 289,91 грн. доходу скасовано та прийнято в цій частині нове про задоволення позову. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року залишено без змін (т. 2, а.с. 70-76).

Оскаржений судовий акт в частині задоволених вимог мотивовано їх обгрунтованістю та доведеністю.

Не погодившись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, спільне підприємство "Фрегат" товариство з обмеженою відповідальністю звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року залишити в силі та зупинити виконання постанови апеляційної інстанції (т. 2, а.с. 87-101).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.04.2014 року касаційну скаргу спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду на 28.05.2014 року, зупинено виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року до закінчення перегляду справи в порядку касації (т. 2, а.с. 85-86).

У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада вважає оскаржений судовий акт таким, що прийнятий з дотриманням норм матеріального та процесуального права (т. 2, а.с. 115-121).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.05.2014 року продовжено строк розгляду справи та оголошено перерву до 04.06.2015 року (т. 2, а.с. 136-137).

У судове засідання 04.06.2015 року представник позивача - Харківської міської ради не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника позивача - Харківської міської ради.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно інформаційної довідки Реєстру прав власності на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 05.05.2014 року № 21235436 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-2" площею 644,0 кв.м. зареєстровано за спільним підприємством "Фрегат" товариством з обмеженою відповідальністю на підставі свідоцтва про право власності від 24.05.2000 року (т. 1, а.с. 24-28).

Рішенням Харківської міської ради від 06.03.2006 року № 61/06 „Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" спільному підприємству "Фрегат" товариству з обмеженою відповідальністю надано в оренду земельну ділянку строком до 01.03.2056 року площею 0,1259 га. по вул. Корчагінців, 36 у м. Харкові (т. 1, а. с. 94-95).

Пунктом 5 вказаного рішення передбачено, що особам, зазначеним у додатках 2, 4 до цього рішення не пізніше ніж у 2-х місячний термін з дня прийняття цього рішення необхідно звернутись до управління земельних відносин Головного управління містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договорів оренди землі, не пізніше ніж у 6-ти місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договір оренди.

24.07.2014 року Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якої складено акт (т. 1, а.с. 14-18).

Згідно зазначеного акту відповідач використовує земельну ділянку площею 0,0450 га. по вул. Корчагінців, 36 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-2" (торговельні приміщення).

Судами встановлено, що згідно інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 05.05.2014 року № 21244630, листів Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 12.03.2014 року № 2549/0/225-14 та Управління Держземагенства у м. Харкові від 23.04.2014 року № 2278/08 речові права відповідача на земельну ділянку не зареєстровані, останній не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки по вул. Корчагінців, 36 у м. Харкові, використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав (т. 1, а.с. 23,29-31).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Як зазначалось вище та встановлено судами, спільне підприємство "Фрегат" товариство з обмеженою відповідальністю є власником нежитлової будівлі літ. "А-2" площею 644,0 кв.м. з 10.02.2003 року, яка розташована на земельній ділянці за адресою: вул. Корчагінців, 36, м. Харків.

Судами встановлено, що відповідач, набувши право власності на вищезазначене нерухоме майно фактично набув, у зв'язку з цим, земельну ділянку, без якої існування нерухомого майна та його використання є неможливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Враховуючи те, що наявність на земельній ділянці об'єкту нерухомості, належного на праві власності спільному підприємству "Фрегат" товариству з обмеженою відповідальністю унеможливлює використання цієї земельної ділянки територіальною громадою міста Харкова для власних або інших цілей, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача повернути в натурі спірну земельну ділянку.

Згідно ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення 133 289,91 грн. доходу, отриманого від безпідставно набутого майна виходив з недоведеності Харківською міською радою отримання відповідачем такого доходу.

Крім того, місцевий господарський суд, як підставу для відмови у позові, зазначив про сплив позовної давності, оскільки з дня винесення рішення від 06.03.2006 року № 61/06 про надання в оренду відповідачу спірну земельну ділянку Харківська міська рада була обізнана про порушення свого права та про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Апеляційною інстанцією встановлено, що набуття земельної ділянки шляхом її використання для розміщення на ній нерухомого майна здійснено спільним підприємством "Фрегат" товариством з обмеженою відповідальністю за рахунок земель комунальної власності, розпорядником яких є Харківська міська рада, без достатньої правової підстави за відсутності правовстановлюючих документів на землю, відповідного правочину, тощо.

Відповідно до підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України плату за землю віднесено до загальнодержавного податку.

Апеляційна інстанція дійшла висновку, що внаслідок несплати орендної плати за набуту без достатніх правових підстав земельну ділянку, спільне підприємство "Фрегат" товариство з обмеженою відповідальністю за зазначений період збільшило розмір свого прибутку та, відповідно, і доход на суму розміру орендної плати, яку воно повинно було сплатити власнику земельної ділянки - Харківській міській раді згідно положень пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України і ст.ст. 14, 15, 16 Закону України "Про оренду землі".

Апеляційним господарським судом встановлено, що розрахунок розміру недоотриманого Харківською міською радою доходу у вигляді орендної плати за землю за час використання відповідачем спірної земельної ділянки за період з 01.10.2011 року - 31.12.2013 року складає 104 377,68 грн. та за період з 01.01.2014 року - 30.09.2014 року складає 28 912,23 грн. виконано Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради на підставі розрахунку розміру орендної плати згідно нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає Положенням про впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007 року та станом на 01.01.2013 року.

Апеляційною інстанцією також встановлено, що при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідача було застосовано базову вартість одного квадратного метру землі у розмірі 253,30 грн. та 291,18 грн. відповідно до рішень Харківської міської ради від 25.12.2007 року № 335/07 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2007 року" та від 03.07.2013 року № 1209/13 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013 року".

Враховуючи, що внаслідок використання земельної ділянки, набутої без достатніх правових підстав, відбулось безпідставне збагачення спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю на суму розміру орендної плати, яку воно повинно сплатити за зазначений період, апеляційний господарський суд, посилаючись на приписи ст. 1214 ЦК України задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 133 289,91 грн.

Крім того, апеляційною інстанцією зазначено, що Харківська міська рада звернулась з відповідним позовом у строк, в межах якого має право на захист своїх прав та інтересів, оскільки про порушення своїх прав дізналась з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області від 05.05.2014 року № 21244630 та листа Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 23.04.2014 року № 2278/08.

Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Як встановлено судами, з 10.02.2003 року спільне підприємство "Фрегат" товариство з обмеженою відповідальністю є власником нежитлової будівлі літ. "А-2" площею 644,0 кв.м., яка розташована на земельній ділянці за адресою: вул. Корчагінців, 36, м. Харків.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній станом на 10.02.2003 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Судами попередніх інстанцій не враховано вказаної норми права та не досліджено наявності відповідного права (власності чи користування) у попереднього власника вищезазначеної нежитлової будівлі, і, відповідно, можливості переходу таких прав власнику - спільному підприємству "Фрегат" товариству з обмеженою відповідальністю.

Крім того, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Пунктом 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 156 Земельного кодексу України визначено перелік підстав відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Так, відповідно до п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до п. 3.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 14, від 17 жовтня 2012 року N 10, від 16 січня 2013 року N 3, від 29 травня 2013 року N 8, від 17 грудня 2013 року N 13) вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини). У розгляді таких справ господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна як наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Судами попередніх інстанцій не досліджено та не надано правової оцінки діям позивача щодо вчинення заходів, спрямованих на уникнення збитків та припинення безпідставного користування відповідачем вищезазначеною земельною ділянкою, у той час як місцевим господарським судом встановлено вжиття спільним підприємством "Фрегат" товариством з обмеженою відповідальністю певних дій для оформлення договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" (в редакції, чинній станом на 14.08.2013 року) однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" визначено, що орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою; розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін в договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до ч. 1 п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України та ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакціях, чинних станом на 14.08.2013 року) для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка, згідно п. 12, 14 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оцінку земель", являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами.

Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Апеляційна інстанція, задовольняючи вимоги в частині стягнення з відповідача доходу, не перевірила розрахунок позивача щодо розміру орендної плати, який здійснюється на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, який відсутній у матеріалах справи.

Також апеляційною інстанцією не з'ясовано періоду стягнення доходу, з огляду на те, що Харківською міською радою у позовній заяві зазначено період 01.09.2011 року - 01.07.2014 року, тоді як у розрахунках - 01.10.2011 року - 30.09.2014 року.

Крім того, апеляційною інстанцією залишено без належного дослідження розрахунки доходу, одержаного від безпідставно набутого майна (т. 1, а.с. 19, 20).

Так, суд не звернув уваги, що рішенням Харківської міської ради від 06.03.2006 року № 61/06 спільному підприємству "Фрегат" товариству з обмеженою відповідальністю надавалась спірна земельна ділянка для експлуатації та обслуговування виробничої будівлі (т. 1, а.с. 95), у той час у вказаних розрахунках зазначено функціональне призначення вказаної ділянки як комерційне (надання в оренду власного нерухомого майна).

Суди попередніх інстанцій не перевірили доводи відповідача про те, що Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради, затверджене рішенням Харківської міської ради від 03.07.2013 року № 1188/13 не міститься припису стосовно наділення Департамента повноваженнями визначення меж площі та конфігурації земельних ділянок комунальної власності, а тому акт зазначеного органу від 24.07.2014 року не може бути належним доказом у справі.

Також судам, враховуючи приписи ч. 1 ст. 261 ЦК України слід точно дослідити коли Харківська міська рада довідалась про порушення свого права та коли вона могла довідатись про таке порушення.

Згідно абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, порушивши та неправильно застосувавши норми процесуального та матеріального права, не з'ясувавши повно і всебічно обставин та не дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків та прийняли необгрунтовані рішення, які підлягають скасуванню.

Згідно ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Пунктом 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року № 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що, відповідно до частини першої статті 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, також є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 1119 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки оскаржені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, як рішення місцевого господарського суду, так і постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від установлених обставин, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, що підлягають застосуванню до наявних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу спільного підприємства "Фрегат" товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.12.2014 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 року у справі № 922/4929/14 скасувати.

Справу № 922/4929/14 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді: Г.К. Прокопанич

В.І. Шаргало